«Велесова книга» — сенсаційна знахідка ХХ століття. Здається неймовірним, що письмена дохристиянської України-Русі зримо входять в наше життя і свідомість, що далекі предки звертаються до нас дещо незвичною, але все ж знайомою мовою, прагнучи передати свій досвід тривоги, надії прислухайтесь до них і ви відчуєте їхню щирість і вас зміцнить їхня сміливість, огорне їхня мудрість. І зникне безодня століть, що розділяє нас, бо ми один народ, бо найважливішою для предків була єдність. Вона перемогла інертність і сумніви, відкинула в небуття всіх ворогів, що зазіхали на нашу землю. І це є предметом нашої гордості, наша національна ідентифікація, бо утриматися на найкращих чорноземах світу міг лише народ-воїн, народ-трудівник, який завжди був готовий відірватися від ріллі і взятися за мечі. Цей досвід як безцінне багатство, і передає нам «Велесова книга», єднає розбитий ланцюг часу. І чим більше вдивляємося в морок минулого, тим дальшими і світлішими стають горизонти майбутнього. «Велесова книга» відтворює наступність і єдність поколінь нашого народу від Богумира (XII ст. до н.д.) до Діра (IX ст. н. д.) і до нашого часу. Схоже, що це її призначення, її велика місія. «Велесова книга» викликала своєю появою захоплення в одних і роздратування в інших. Разом з тим окремі прихильники Велесової книги почали шукати в ній «допотопні» тисячоліття українського календаря, а скептики мотиви підробки й особу фальсифікатора XIX чи XX століття. Мабуть, така реакція була закономірною, бо Велесова книга як і всякий шедевр виявилася на диво актуальною і своєчасною. Адже протягом багатьох років Україна прагнула як і зараз утвердити свою незалежність, своє право на заможне життя.